Архів відділу охорони культурної спадщини. Вулиця Адміральська.

 

Адміральська вулиця - є однією з найстаріших вулиць міста, головна вулицею першого століття його існування. 
Перші спроби назвати вулицю, вжиті поліцмейстером П. І. Федоровим в 1822 році, не увінчалися успіхом. Тільки в 1835 році після клопотання поліцмейстера Г. Г. Автономова вона стала називатися Адміральською, так-як починалась вона з так-званого «адміральського будинку» (нині - Музей суднобудування і флоту). В 20-х роках ХХ століття Адміральська була перейменована на Карла Маркса. Первісна назва їй повернута у  1944 році. 

Вулиця ділилася Магістратською площею (нині - Соборна площа) на Московську та Одеську частини. Гуляючи по Адміральській ви знайдете майже всі архітектурні стилі Миколаєва ХІХ століття. Це своєрідний музей просто неба.

Почнемо знайомство з вулицею з її непарної сторони:

   

                                                                        Вул. Адміральська, 1

Житловий будинок ХІХ століття. Тривалий час належав німецько-піддіному Генріху Войтінасу. На початку ХХ століття ним володіла дружина О. В. Дерьогіна ( до заміжжя Паризо де ла Валетт). У часи радянської влади в будинку функціонував дитячий садок.

Вул. Адміральська, 3

Будинок кінця ХІХ століття. Тривалий час належав члену благодійного Миколаївського товариства Ернесту Яковичу Вальтеру.

Вул. Адміральська, 5

         

         

         

Будинок кінця XIX – початку XX століття. Тривалий час належав учаснику Східної (Крмської) війни і оборони Севастополя – контр-адміралу Олександру Григоровичу Попандопуло. У роки Другої Світової війни тут функціонувала німецька столова, в якій працював піонер Віктор Хоменко – член підпільної організації «Миколаївський центр».

Вул. Адміральська, 9-11

           

    

                    

               

                

                  

Будівля зведена на початку ХІХ століття для розміщення в ній створеного, за наказом Головного командира Чорноморського флоту адмірала І. І. де Траверсе, у 1803 році Чорноморського гідрографічного депо. У 1833 році тут розмістилось відділення Російського музичного товариства (з 1900 року – Музичне училище Імператорського Руського музичного товариства, у 1919 році – Вільна Народна консерваторія, у 1925 році знову музичне училище).

У роки Другої Світової війни в колишніх приміщеннях школи знаходився госпіталь.

З 50-х років тут поновлюється робота профільного навчального закладу – дитячої музичної школи, якій у 1978 році присвоєно ім’я видатного композитора Миколи Андрійовича Римського-Корсакова.

     Пам'ятник М. А. Римському-Корсакову

Пам’ятник видатному композитору, диригенту, музичному громадському діячу Миколі Андрійовичу Римському-Корсакову. Урочисте відкриття бюсту відбулося 22 грудня 1977 року Автори пам’ятника: скульптор О.А. Здиховський та архітектор В.С. Гретов.

Вул. Адміральська, 13

Будинок середини XIX століття належав сім'ї Єсаулових. Батько - Іван Пилипович, відставний полковник, залишив будинок в спадок своїм дітям, які згодом продали його відставному контр-адміралу Акіму Івановичу Тумиловичу.

Вул. Адміральська, 13 а

Житловий будинок початок ХІХ століття.

Вул. Адміральська, 15

Будинок зведений у ІІ половині ХІХ століття на земельній ділянці, яка належала родині Єсаулових. На сьогодні не встановлено хто саме звів будинок, однак у 70-80-х роках ХІХ століття тут функціонував готель «Ореанда», в якому зупинялися морські офіцери під час перебування в місті. Володів готелем капітан 2-го рангу, а потім контр-адмірал Давид Давидович Іванов. Коли на вулиці Соборній та розі вулиці Спаської побудували готель "Лондонський", то "Ореанда" не змогла з ним конкурувати і будинок був проданий дружині грецько-підданого Людмилі Олександрівні Маврогордато (до заміжжя Бредіхіна). Сім'я Маврогордато проживала в будинку майже до 20-х років ХХ століття.

Вул. Адміральська, 17

Будинок зведений у І половини ХІХ століття як прибутковий. Тривалий час власницею значиться Ніколетта де Рибас – дружина майора Андрія де Рибаса – одного з братів відомого засновника міста Одеси Йосипа де Рибаса.

                                                                      Вул. Адміральська, 27

Будівля зведена у 1881 році на замовлення заможного миколаївського міщанина Карла Монте для розміщення в ній театру. Будівництво здійснювалось за проектом та при безпосередній участі відомого інженера-архітектора Теофіла Касперовича Брусницького. У 1894 році будівля була продана театральному підприємцю, антрепренеру Якову Яковичу Шефферу. У 1917 році театр націоналізували. Протягом ХІХ-початку ХХ століття на сцені закладу, яка була розрахована на 1310 глядачів, виступали видатні діячі культури та мистецтва (М.П. Мусоргський, Ф.І. Шаляпін, Л.Б. Собінов, М.К. Заньковецька, П.К. Саксаганський, М.К. Садовський, М.А. Римський-Корсаков та ін.). На початку ХІХ століття тут з успіхом йшли спектаклі артистів італійської опери. У січні 1914 року в стінах будівлі декламував свої роботи В.В. Маяковський.

 Вул. Адміральська,27/1

Будівля головного поштамта побудована в 1970 році на місці, де стояла міська управа.

 

Вул. Адміральська, 29, 31

На місці житлового будинку побудованого в 50-х роках ХХ століття, що знаходиться за адресою: Адміральська,29, колись стояв палац сім'ї Аркасів. Нагадуванням про садибу залишилися тільки мармурові леви, що прикрашають нині Каштановий сквер.

Адміністративна будівля споруджена в 1974 році, на місці будинка Івана Тимофійовича Мязговского, майора по Адміралтейству. Він доводився батьком останньому миколаївському градоначальнику, командиру військового порту, контр-адміралу Олександру Мязговскому. Будинок Мязговских кілька разів перепродавали. У свій час ним володів контр-адмірал Павло Матвійович Григораш, потім німецькі колоністи Шардти, а в 1916 році господарем стає Леонід Васильович Інглезі - художник, викладач малювання та живопису, губернський секретар. Зараз на цьому місці знаходиться Палац творчості учнів м. Миколаєва.

Вул. Адміральська, 31а

Житловий будинок XIX століття. Раніше він розташовувався в кварталі між вул. Московською та вул. Шнеєрсона. Від заснування міста ці  території  заселяли грецькі колоністи – так-званий «грецький Форштадт». Сьогодні на його місці сучасна багатоповерхівка.

                                                                   Вул. Адміральська, 35

Будівля зведена у ІІ пол. ХІХ століття для потреб Миколаївської Талмуд-Тори – різновид єврейських національних шкіл. Після її закриття у 1889 році будівля передана відкритому в тому ж році двокласному казенному єврейському училищу (власне училище існувало з 1880 року). Першим завідувачем було призначено В. Іржевського.

В 1920 училище ліквідовано в ході реорганізації радянської системи народної освіти, а в будівлі розміщується трудова школа № 13, потім - медичне училище ім. Самойловича, сьогодні – Миколаївський обласний центр громадського здоров’я.

                                                                 Вул. Адміральська, 39

Будинок  ІІ-ї половини ХІХ століття тривалий час належав дружині старшого лікаря 58-го Празького піхотного полку Ользі Бирюкович.

Вул. Адміральська, 41

Будинок кінця ХІХ – початку ХХ століття. Тривалий час його власником був італієць, інженер-технік, член Імператорського руського технічного товариства, голосний міської думи (1909-1913), член міської управи (1915) Петро Йосифович Менкіні. Згодом будинок перейшов у спадок його дружині Аделаїді Едуардівні. Після подій української революції в будівлі функціонував міський піонерський клуб, а згодом – Палац творчості учнів. Одним з членів піонерського клубу був відомий поет Марк Лисянський.

Тепер перейдемо на парну сторону вулиці:

Вул. Адміральська, 4

Будинок 1793 року побудований для проживання адмірала М.С. Мордвинова – голови Чорноморського адміралтейського правління з сім’єю. Даних про автора проекту не збереглось, однак ним міг бути архітектор Неєлов П.В., який у XVIII столітті працював у Миколаєві.
З 1796 по 1856 рік тут функціонував штаб головного командира Чорноморського флоту. З 1871 року в палаці знаходилось правління Миколаївського благодійного товариства, а з 1900 року ще й управління Російського товариства Червоного Хреста та правління Миколаївського Імператорського Російського товариства спасіння на воді. Після подій української революції будівля з флігелями була передана у відомство Народного Комісаріату Просвітництва, і впродовж 20-60-х років тут функціонували: будинок трудящих підлітків, фабрично-заводське училище, вчительський гуртожиток, школа-інтернат. В роки Другої світової війни 1941 – 1945 роки будівля зазнала пошкоджень. Після проведення реставрації, з 1978 року, в ній функціонує Музей суднобудування та флоту.

 

                                                               Пам'ятник Ф. Ф. Белінсгаузену

                                                                  Пам'ятник Г. І. Бутакову

Пам'ятник В. О. Корнілову

 Пам'ятник М. П. Лазарєву

Пам'ятник П. С. Нахімову

пам'ятник Ф. Ф. Ушакову

Бюсти адміралів встановлені біля будівлі колишнього штабу Чорноморського флоту (нині - Миколаївський музей суднобудування і флоту) на алеї адміралів, яка простягається уздовж вулиці Адміральської. Урочисте відкритття алеї адміралів з бюстами Ф. Ф.Ушакова, М. П. Лазарєва, П. С. Нахімова, В. О. Корнілова, Ф. Ф. Белінсгаузена та Г. І. Бутакова відбулось 30 липня 1978 року і було приурочене к відкриттю Музею суднобудування і флоту. Автори пам’ятників: миколаївський скульптор, член Спілки художників СРСР О.О. Здиховський; архітектор, співробітник миколаївської філії «Діпроміст» В.П. Попов.

Вул. Адміральська, 8

Будинок збудований в першій половині ХІХ століття, як житловий. Тут проживав командир Чорноморського флоту, адмірал (з 1851 року - начальник Чорноморського флоту) Корнілов Володимир Олексійович, який з 40-х років ХІХ століття перебував у Миколаєві. 

Після встановлення радянської влади  і до 1987 року в будинку функціонував дитячий садок № 49 Чорноморського суднобудівного заводу. З 1987 року тут розміщувався клуб «Творчість – техніка». 

Вул. Адміральська, 12

Євангелічно-лютеранський прихід у Миколаєві заснований у 1830 році за ініціативи військового губернатора міста Олексія Грейга. На добровільні пожертви на початку 40-х років ХІХ століття община придбала місце в найстарішій частині Миколаєва на якій планувала збудувати церкву. Проект майбутньої церкви розроблений відомим архітектором Чарльзом Акройдом. Він же здійснював безпосередній контроль за будівництвом. Закладка першого каменю відбулась у 1848 році. Заставний камінь покладений під північно-західним кутом фундаменту. Під нього в запаяній капсулі були покладені книга Нового Завіту, Короткий Катехізис Лютера, Аугсбургське віросповідання і пластина, на якій вигравірувані імена імператора Миколи, адмірала Лазарєва, членів будівельної комісії й архітектора Акройда. Будівництво завершано у 1852 році.Цікавий факт: зовнішній вигляд та місце розташування кірхи запропонували погодити імператору Миколі І, який вніс свої корективи в проект Карла Акройда. Однак рекомендації імператора так і не були враховані. В 1931 році будівля церкви з прилеглою територією була передана спортивному клубу «Динамо» суднобудівного заводу ім. 61 комунара (нині Миколаївський суднобудівний завод). З 1993 року адміністрацією заводу кірха була передана на баланс та в постійне користування євангелічній релігійній громаді. З того часу функціональне призначення будівлі не змінювалось.

Вул. Адміральська, 14

Будинок зведений в середині ХІХ століття. Згідно оціночної відомості за 1899 рік будівля належить миколаївському купцеві Айзенбергу Гершу Іцковичу. У 1909 році власником значиться купець Фрідріх Фрідріхович Бішлер. У 1928 році будинок перебуває у власності відділу міського господарства і використовувався як «Житлокоп». З 1946 по 1982 рік об’єкт перебуває в розпорядженні Миколаївського обласного радіокомітету і тут розміщується одна з місцевих радіоточок. З 1982 року, після створення штабу громадянської оборони, будівля передана останньому у користування. Сьогодні тут розміщується управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради.

Вул. Адміральська, 16

У 1833 році гідрографічне відділення штабу Чорноморського флоту (раніше Депо Карт засноване у 1803 році перебазувалось у комплекс будинків Миколаївського порту під № 639, 372 розташованих по вул. Адміральській, 12 (нині вул. Адміральська, 16).

Ця будівля тісно пов’язана з іменем Михайла Павловича Манганарі, який служив тут після закінчення російсько-турецької війни і до 1845 року. Він очолював роботу з вивчення берегів Чорного, а потім Мармурового моря. З 1860 року гідрографічне відділення було реформоване у Гідрографічну частину миколаївського порту. З 1861 року при Депо була розміщена Севастопольська бібліотека, яка була перевезена до міста Миколаєва в період Східної (Кримської) війни. У 1886 році з настанням періоду бурхливого відродження Чорноморського флоту Гідрографічна частина Миколаївського порту була перетворена в Дирекцію маяків і лоцій Чорного і Азовського морів, яка у 1895 році була перебазована до Севастополя. У 1918 році в будівлі знаходився штаб по запису добровольців в морський загін Робітничо-Селянської Червоної Армії, а в 1920 році – штаб командуючих морськими силами Південно-Західного фронту М. Ф. Ізмайлова. В період радянської влади будівля перепрофілюється під житлову та до сьогодні функціонує як житло.

Вул. Адміральська, 20

Адміністративна будівля побудована, за різними даними, відповідно до проекту, розробленого архітекторами С. К. Косенка та М.М. Бабаяном, інженерами Г. Є. Порецьким та О.А. Добролюбовим. У той же час на інформаційній пам’ятній дошці, встановленій на будівлі відразу після її здачі в експлуатацію зазначено таке: «Построено в 1951-1954 гг. Строительным трестом №44 по проекту архитектора Косенко С. К.». Проектувалась, як будівля Миколаївського обкому Комуністичної Партії України. Побудована на місці зруйнованої в роки Другої світової війни будівлі Контори над портом, в якій в 1941 році розміщувався штаб Миколаївської військово-морської бази. До 1991 року в будівлі розмішувалися: в центральний частині (другий під’їзд) – Миколаївський обком Комуністичної партії України, в першому під’їзді (від вул. Адміральської) – редакція газети «Південна правда», Миколаївський міськком та обком ЛКСМУ, в третьому під’їзді – Миколаївський міськком Комуністичної Партії України. Рішенням виконавчого комітету Миколаївської обласної ради від 18.10.1991 № 246 будівля була передана на баланс виконкому Миколаївської міської ради. З цього часу тут розміщується Миколаївська міська рада та її виконавчі органи, редакції газет, деякі структурні підрозділи Миколаївської облдержадміністрації. Деякий час в третьому під’їзді розміщувався Миколаївський факультет Київського інституту культури.

Вул. Адміральська,22

   

Будівля Миколаївської областної державної адміністрації побудована в 1981 році на ділянці, де колись стояв будинок Миколи Павловича Леонтовича (міський голова в 1909-1917 роках, власник акваріуму Леонтовича, який він створив у власному  будинку). Цікаво, що акваріум і зоосад Леонтовича,  стали основою  сучасного Миколаївського зоопарку.

Вул. Адміральська, 24

 

Будинок ІІ половини ХІХ століття в якому відкрили другу жіночу гімназію, а з 1864 року – прогімназію – чотирикласний навчальний заклад. У 1919 році гімназія перепрофілюється в Миколаївську 2-гу трудову школу з семирічним строком навчання. У 1941 році, з початком Другої Світової війни, заняття в школі припинились. Після звільнення міста в роки Другої світової війни тут розмістився військовий шпиталь, а з 1 вересня 1944 року були відновлені заняття. З 2005 року і до сьогодення є Миколаївською гімназією № 2.

Вул. Адміральська, 26

Прибутковий будинок І половини ХІХ століття належав міщанину Ісааку Штіфельману, в ньому в 1912 році розташовувалася лікарня Винокурова і Вольфензона.

                                                                Вул. Адміральська, 38  

                      

Адміністративна будівля заводоуправління Миколаївського суднобудівного заводу (раніше – Суднобудівний завод ім. 61 комунара) побудована у стилі класицизму, спроектована відомим архітектором Миколою Андрійовичем Шаповаленко. Будівництво тривало з 1949 по 1951 роки і здійснювалось силами колективу «будівельників-комунаровців» під головуванням А. Я. Дашевського. Заводоуправління знаходиться на історично сформованій території заводу, який став правонаступником першої верфі у місті, з якої почалось будівництво Миколаєва.

                                                          Головні ворота Адміралтейства

Парадні ворота та мур, яким було огороджено нове Адміралтейство в Миколаєві зведені у 1838 році за проектом архітектора Карла Акройда на початку та в кінці Адміралтейської площі. Зараз пам'ятка є в’їзними воротами на територію Держаного підприємства «Миколаївський суднобудівний завод» та виступає заключною перспективою вул. 2-ї Слобідської.

Список використаних джерел:

1. Паспорти об'єктів культурної спадщини

2. Крючков Ю. С. «Град Святого Николая. Путеводитель по старому Николаеву» / Юрій Семенович Крючков. – Миколаїв: «Возможности Киммерии», 2003. – 256 с. – («Возможности Киммерии»).

3. Христова Н. Улица Адмиральская. Адмиралтейство. Земли морского ведомства. Адмиралтейский собор. Дом главного командира [Електронний ресурс] / Наталья Христова // Вечерний Николаев. – 2020. – Режим доступу до ресурсу: https://vn.mk.ua/ulitsa-admiralskaya-admiraltejstvo-zemli-morskogo-vedomstva-admiraltejskij-sobor-dom-glavnogo-komandira/.

4. Христова Н. Старая синагога, баня-миква, школа-хедер, молитвенные дома. Это улица Черниговская [Електронний ресурс] / Наталья Христова // Вечерний Николаев. – 2020. – Режим доступу до ресурсу: https://vn.mk.ua/staraya-sinagoga-banya-mikva-shkola-heder-molitvennye-doma-eto-ulitsa-chernigovskaya/.

5. Христова Н. Николаев. Улица Бульварная: сквер у дворца, дом с атлантами, «родовые гнезда» участников крымской войны [Електронний ресурс] / Наталья Христова // Вечерний Николаев. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://vn.mk.ua/nikolaev-ulitsa-bulvarnaya/.